Володимир ГОНЧАРЕНКО ШАНОВНІ ПОСТРАЖДАЛІ МУЧЕНИКИ ЗА ВЛАСНІ ПРАВА – ЖЕРТВИ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ В КРЕДИТНИХ СПІЛКАХ

Володимир ГОНЧАРЕНКО

ШАНОВНІ ПОСТРАЖДАЛІ МУЧЕНИКИ ЗА ВЛАСНІ ПРАВА – ЖЕРТВИ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ В КРЕДИТНИХ СПІЛКАХ

Огляньтеся навколо: житлові будинки, адміністративні приміщення, фабрики і заводи – це все ті багатства, які створені Вашими руками, руками тих, кого зараз називають пенсіонерами, хто нині жебракує, хто виклянчує у влади копійки на прожиття. Цими багатствами сьогодні володіють бандюги, які називаються олігархами, можновладцями, елітою України. Це не еліта – це кровопивці. Бо коли б вони були людьми, то вони б давно вирішили наше питання. У нас немає влади для народу, зате є влада, яка захищає олігархів.

Та замість цього вони накидають на нас ярмо тарифів, різних ОСББ, громад. Мовляв, свої проблеми вирішуйте самі. Не заважайте нам красти!

На минулому тижні розглядали Закон про бюджет України. Майже 130 мільярдів передбачено виділити на армію. Прекрасно! Нам потрібна армія, яка б захищала Україну. Але в першу чергу ця армія захищатиме інтереси влади, інтереси великої і малої буржуазії, їхні, награбовані в народу непомірно великі статки. Іде боротьба за переділ сфер впливу між великими олігархами. Воістину: „Пани б’ються, а в мужиків чуби тріщать”.

Але я не почув, щоб хоч один мільярд було виділено на пенсіонерів. На поліпшення добробуту народу, на забезпечення конституційних прав простої людини.

Не прозвучало жодного слова і на захист ошуканих вкладників кредитних спілок. Хоч Верховна Рада України причетна до цього злочину безпосередньо, прийнявши свого часу Закон України „Про кредитні спілки” і не забезпечила його відповідними гарантіями від пограбування різного роду авантюристами. Таким чином дала можливість шахраям створювати  кредитні спілки, як фінансові піраміди, і в такий спосіб пограбувати в основному пенсіонерів, дітей війни, пристарілих людей, малоімущих, яких запевняли на всіх провладних рівнях, що це велике благо, яке дасть можливість поліпшити життя простого народу, сприятиме розвитку малого і середнього бізнесу, а заодно і зростанню добробуту простих людей. Та виявилося це черговою брехнею, черговим обманом людей. Це стало трагедією українського народу. І ніхто за це не відповів і не збирається відповідати. А ні влада, а ні депутати не кинулися „рятувати народ”. Ніби так і треба!

А тепер Верховна Рада ще й знущається над постраждалими. Ігнорує Зверненнями обласних Рад, в тому числі і Черкаської, які просять врегулювати це питання, прийнявши відповідний Закон, який би забезпечив конституційне право постраждалих громадян України ст. 56 Конституції України та ст. 1177 Цивільного кодексу України щодо відшкодування державою завданої шкоди людям. Виникає питання: доки ж такий законодавчий орган, як Верховна Рада України, буде байдужою до громадян України, доки ж „народні обранці” ігноруватимуть конституційними правами людей, доки ж для них Конституція України буде пустим папірцем, який можна не дотримуватися і спотворювати? Який захищає лише багатства олігархів та шахраїв.

Ось читаємо відповідь Верховної Ради України ще від 3 жовтня 2011 року за № 04-29/20-999: „Питання захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, ефективного поновлення їх прав, своєчасного відшкодування  шкоди, заподіяної вчиненим злочином, як свідчать результати аналізу законодавства та практики його застосування, залишається надзвичайно актуальним.

Безумовно, за загальним правилом, відшкодувати потерпілому шкоду, заподіяну злочином, повинен заподіювач шкоди. Разом із тим, держава зобов’язується встановити винного і притягнути його до відповідальності, одночасно вживши заходи для забезпечення відшкодування шкоди. У разі невиконання своїх обов’язків, держава цілком виправдано зобов’язується відшкодувати шкоду потерпілому, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною”.

Такі відповіді ми отримували і з інших вищих інстанцій, в тому числі і від Уповноваженого у Верховній Раді України з прав людини.

З того часу минуло 5 років. А щось змінилося? Нинішня влада, яка вже існує два з половиною роки, навіть таких відповідей не дає, а пересилає наші листи другорядним особам, які не вміють навіть обґрунтованої відповіді дати. Ми з Вами зверталися з відкритими листами (особисто) до Президента України Порошенка, до Прем’єр–Міністра Гройсмана, до Голови Верховної Ради Парубія, до Генерального Прокурора України Луценка. Та їм не до народу. Вони зайняті своїми справами. А олігархи і авантюристи як грабували Україну, так і продовжують грабувати.

За вісім років жодна справа, пов’язана із злочинами у кредитних спілках, не доведена до кінця, злочинці не покарані. Питання захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, ефективного поновлення їх прав, своєчасного відшкодування  шкоди, не забезпечено. Не встановлено винних і не притягнуто їх до відповідальності. Не вжито заходів для забезпечення відшкодування шкоди. Держава не виконала своїх обов’язків і цілком виправдано зобов’язана відшкодувати шкоду потерпілим.

Жоден із олігархів – ні Порошенко, ні Данилюк, ні Гройсман, ні Парубій не вийняли своїх мільярдів із офшорів і не кинули на поліпшення життя українців, пенсіонерів, малозабезпечених.

То це такі наші великі патріоти? То чиї ж інтереси захищатиме наша армія, отримавши 130 мільярдів на переоснащення та модернізацію? Олігархів чи простих людей?

Ми повинні бути патріотами України, виробляти у народу почуття національної ідеї з усе проникаючим гаслом: „Україна понад усе!”. Але для Порошенків, Гройсманів, Данилюків, Парубіїв понад усе їхня влада, непомірна розкіш, живоглотська нажива, пограбування народу, жебрацький стан простих людей, приниження їхньої гідності. І генсеківська диктатура, коли нищаться будь-які прояви демократії.

Щоб „Україна була понад усе” для цього потрібно, щоб народ був багатий. Тоді кожен з нас буде патріотом. Не в Європу ми повинні заглядать і учитися, як жити, а щоб Європа їхала до нас учитися і працювала через інвестиції на нас, на наш народ, на Україну. Наше завдання, завдання наших можновладців, наших олігархів – робити народ заможним, а Україну процвітаючою країною. А для цього у нас є усі передумови і унікальні природні ресурси, яких в жодній країні Європи та й у світі, немає. Не вистачає лише добропорядних і мудрих керівників держави, які б „ночей не досипали», а дбали про добробут народу, про велику, незалежну і багату Україну. І тоді б Крим і Донбас не відділялися від нас, а навпаки їхали б до нас і з Росії, і з Білорусії та й з інших країн. А для цього потрібно, щоб  працювали закони, які б захищали конституційні права людини. Але про які закони і права людини ми можемо говорити, коли влада, наші депутати не можуть вирішити за 25 років питання захисту конституційного права людини на компенсацію коштів, які держава дозволила шахраям украсти у Вас, пенсіонерів, дітей війни, малоімущих останні копійки, збережені „на чорний день” через кредитні спілки, а шахраїв, авантюристів, корупціонерів притягнути до відповідальності. Цього, на жаль, не зроблено. А значить влада, депутати не думають про Вас, а скоріше діють заодно із тими шахраями, які пограбували Вас.

А де ж ті народні депутати, які представляють народ України у Верховній Раді? Вони вже давно повинні все покинути і вирішити питання відшкодування коштів потерпілим у кредитних спілках і давно закрити це питання. Та чомусь їх більше цікавить питання власної наживи, власних хоромів, тих палаців, про які Шевченко писав ”бодай ви терном поросли, щоб вас і люди не знайшли, щоб і не знали, де шукати”. Та їм тепер і Шевченко не потрібний. Про це свідчать катакомби, які залишилися від музично-драматичного театру, до речі збудованого ще в перші десятиліття після страхітливої війни.  І пам’ятник Шевченку тоді ж встановили. А наші можновладці не те, що не можуть захистити від злочинців народ, а навіть зберегти те, що збудовано руками старших поколінь.

Отже, потрібно, щоб наші депутати найближчим часом розробили і прийняли Закон, який би захистив конституційні права постраждалих у кредитних спілках, і допоміг повернути кошти, вкрадені злочинцями.

Тож, борітеся, поборете! Нам Бог помагає! Та, чи нам Він помагає!?

Володимир Гончаренко,

член Національної Спілки журналістів України, голова ініціативної групи постраждалих вкладників у КС Черкащини

Виступ на мітингу 22 вересня 2016 року, що відбувся на Собрній площі біля облради в Черкасах

Гончаренко Володимир Андрійович, вул.. Смілянська, буд. № 1, кв. 4, м. Черкаси, 18002,

Тел. 36-21-00

Володимир ГОНЧАРЕНКО ШАНОВНІ ПОСТРАЖДАЛІ МУЧЕНИКИ ЗА ВЛАСНІ ПРАВА – ЖЕРТВИ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ В КРЕДИТНИХ СПІЛКАХ

Володимир ГОНЧАРЕНКО

ШАНОВНІ ПОСТРАЖДАЛІ МУЧЕНИКИ ЗА ВЛАСНІ ПРАВА – ЖЕРТВИ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ В КРЕДИТНИХ СПІЛКАХ

Огляньтеся навколо: житлові будинки, адміністративні приміщення, фабрики і заводи – це все ті багатства, які створені Вашими руками, руками тих, кого зараз називають пенсіонерами, хто нині жебракує, хто виклянчує у влади копійки на прожиття. Цими багатствами сьогодні володіють бандюги, які називаються олігархами, можновладцями, елітою України. Це не еліта – це кровопивці. Бо коли б вони були людьми, то вони б давно вирішили наше питання. У нас немає влади для народу, зате є влада, яка захищає олігархів.

Та замість цього вони накидають на нас ярмо тарифів, різних ОСББ, громад. Мовляв, свої проблеми вирішуйте самі. Не заважайте нам красти!

На минулому тижні розглядали Закон про бюджет України. Майже 130 мільярдів передбачено виділити на армію. Прекрасно! Нам потрібна армія, яка б захищала Україну. Але в першу чергу ця армія захищатиме інтереси влади, інтереси великої і малої буржуазії, їхні, награбовані в народу непомірно великі статки. Іде боротьба за переділ сфер впливу між великими олігархами. Воістину: „Пани б’ються, а в мужиків чуби тріщать”.

Але я не почув, щоб хоч один мільярд було виділено на пенсіонерів. На поліпшення добробуту народу, на забезпечення конституційних прав простої людини.

Не прозвучало жодного слова і на захист ошуканих вкладників кредитних спілок. Хоч Верховна Рада України причетна до цього злочину безпосередньо, прийнявши свого часу Закон України „Про кредитні спілки” і не забезпечила його відповідними гарантіями від пограбування різного роду авантюристами. Таким чином дала можливість шахраям створювати  кредитні спілки, як фінансові піраміди, і в такий спосіб пограбувати в основному пенсіонерів, дітей війни, пристарілих людей, малоімущих, яких запевняли на всіх провладних рівнях, що це велике благо, яке дасть можливість поліпшити життя простого народу, сприятиме розвитку малого і середнього бізнесу, а заодно і зростанню добробуту простих людей. Та виявилося це черговою брехнею, черговим обманом людей. Це стало трагедією українського народу. І ніхто за це не відповів і не збирається відповідати. А ні влада, а ні депутати не кинулися „рятувати народ”. Ніби так і треба!

А тепер Верховна Рада ще й знущається над постраждалими. Ігнорує Зверненнями обласних Рад, в тому числі і Черкаської, які просять врегулювати це питання, прийнявши відповідний Закон, який би забезпечив конституційне право постраждалих громадян України ст. 56 Конституції України та ст. 1177 Цивільного кодексу України щодо відшкодування державою завданої шкоди людям. Виникає питання: доки ж такий законодавчий орган, як Верховна Рада України, буде байдужою до громадян України, доки ж „народні обранці” ігноруватимуть конституційними правами людей, доки ж для них Конституція України буде пустим папірцем, який можна не дотримуватися і спотворювати? Який захищає лише багатства олігархів та шахраїв.

Ось читаємо відповідь Верховної Ради України ще від 3 жовтня 2011 року за № 04-29/20-999: „Питання захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, ефективного поновлення їх прав, своєчасного відшкодування  шкоди, заподіяної вчиненим злочином, як свідчать результати аналізу законодавства та практики його застосування, залишається надзвичайно актуальним.

Безумовно, за загальним правилом, відшкодувати потерпілому шкоду, заподіяну злочином, повинен заподіювач шкоди. Разом із тим, держава зобов’язується встановити винного і притягнути його до відповідальності, одночасно вживши заходи для забезпечення відшкодування шкоди. У разі невиконання своїх обов’язків, держава цілком виправдано зобов’язується відшкодувати шкоду потерпілому, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною”.

Такі відповіді ми отримували і з інших вищих інстанцій, в тому числі і від Уповноваженого у Верховній Раді України з прав людини.

З того часу минуло 5 років. А щось змінилося? Нинішня влада, яка вже існує два з половиною роки, навіть таких відповідей не дає, а пересилає наші листи другорядним особам, які не вміють навіть обґрунтованої відповіді дати. Ми з Вами зверталися з відкритими листами (особисто) до Президента України Порошенка, до Прем’єр–Міністра Гройсмана, до Голови Верховної Ради Парубія, до Генерального Прокурора України Луценка. Та їм не до народу. Вони зайняті своїми справами. А олігархи і авантюристи як грабували Україну, так і продовжують грабувати.

За вісім років жодна справа, пов’язана із злочинами у кредитних спілках, не доведена до кінця, злочинці не покарані. Питання захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, ефективного поновлення їх прав, своєчасного відшкодування  шкоди, не забезпечено. Не встановлено винних і не притягнуто їх до відповідальності. Не вжито заходів для забезпечення відшкодування шкоди. Держава не виконала своїх обов’язків і цілком виправдано зобов’язана відшкодувати шкоду потерпілим.

Жоден із олігархів – ні Порошенко, ні Данилюк, ні Гройсман, ні Парубій не вийняли своїх мільярдів із офшорів і не кинули на поліпшення життя українців, пенсіонерів, малозабезпечених.

То це такі наші великі патріоти? То чиї ж інтереси захищатиме наша армія, отримавши 130 мільярдів на переоснащення та модернізацію? Олігархів чи простих людей?

Ми повинні бути патріотами України, виробляти у народу почуття національної ідеї з усе проникаючим гаслом: „Україна понад усе!”. Але для Порошенків, Гройсманів, Данилюків, Парубіїв понад усе їхня влада, непомірна розкіш, живоглотська нажива, пограбування народу, жебрацький стан простих людей, приниження їхньої гідності. І генсеківська диктатура, коли нищаться будь-які прояви демократії.

Щоб „Україна була понад усе” для цього потрібно, щоб народ був багатий. Тоді кожен з нас буде патріотом. Не в Європу ми повинні заглядать і учитися, як жити, а щоб Європа їхала до нас учитися і працювала через інвестиції на нас, на наш народ, на Україну. Наше завдання, завдання наших можновладців, наших олігархів – робити народ заможним, а Україну процвітаючою країною. А для цього у нас є усі передумови і унікальні природні ресурси, яких в жодній країні Європи та й у світі, немає. Не вистачає лише добропорядних і мудрих керівників держави, які б „ночей не досипали», а дбали про добробут народу, про велику, незалежну і багату Україну. І тоді б Крим і Донбас не відділялися від нас, а навпаки їхали б до нас і з Росії, і з Білорусії та й з інших країн. А для цього потрібно, щоб  працювали закони, які б захищали конституційні права людини. Але про які закони і права людини ми можемо говорити, коли влада, наші депутати не можуть вирішити за 25 років питання захисту конституційного права людини на компенсацію коштів, які держава дозволила шахраям украсти у Вас, пенсіонерів, дітей війни, малоімущих останні копійки, збережені „на чорний день” через кредитні спілки, а шахраїв, авантюристів, корупціонерів притягнути до відповідальності. Цього, на жаль, не зроблено. А значить влада, депутати не думають про Вас, а скоріше діють заодно із тими шахраями, які пограбували Вас.

А де ж ті народні депутати, які представляють народ України у Верховній Раді? Вони вже давно повинні все покинути і вирішити питання відшкодування коштів потерпілим у кредитних спілках і давно закрити це питання. Та чомусь їх більше цікавить питання власної наживи, власних хоромів, тих палаців, про які Шевченко писав ”бодай ви терном поросли, щоб вас і люди не знайшли, щоб і не знали, де шукати”. Та їм тепер і Шевченко не потрібний. Про це свідчать катакомби, які залишилися від музично-драматичного театру, до речі збудованого ще в перші десятиліття після страхітливої війни.  І пам’ятник Шевченку тоді ж встановили. А наші можновладці не те, що не можуть захистити від злочинців народ, а навіть зберегти те, що збудовано руками старших поколінь.

Отже, потрібно, щоб наші депутати найближчим часом розробили і прийняли Закон, який би захистив конституційні права постраждалих у кредитних спілках, і допоміг повернути кошти, вкрадені злочинцями.

Тож, борітеся, поборете! Нам Бог помагає! Та, чи нам Він помагає!?

Володимир Гончаренко,

член Національної Спілки журналістів України, голова ініціативної групи постраждалих вкладників у КС Черкащини

Виступ на мітингу 22 вересня 2016 року, що відбувся на Собрній площі біля облради в Черкасах

Гончаренко Володимир Андрійович, вул.. Смілянська, буд. № 1, кв. 4, м. Черкаси, 18002,

Тел. 36-21-00

Володимир ГОНЧАРЕНКО МИ ДБАЄМ ПРО ДОБРО, А ЧАС НАС НЕ ЖАЛІЄ!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
МИ ДБАЄМ ПРО ДОБРО, А ЧАС НАС НЕ ЖАЛІЄ!

133

Хто мільйони гребе – теж не вічний в житті.

Він помре, як і той, що копався в смітті.

Тільки хто не грішив – той святий перед Богом,

Той долатиме інші у Бога путі.

134

Я недавно читав першу букву свою,

А сьогодні стою у життя на краю.

Що зробив і які я сліди залишаю?

Чи у пеклі  чекають мене, чи в раю?

135

Я недавно робив перші кроки в життя,

І хотілось прожити його допуття.

Але доля таке на віку накрутила,

Що залишились в мене одні каяття.

136

Там товариш зі мною не вип’є вина,

Гіркоти тих напоїв уже не спізна.

Там вже інші напої і інші надії,

Інша мудрості й честі в Богів глибина.

 

137

Вниз котитися легше, ніж вгору іти,

Важко шлях подолать до святої мети.

Бог до істини нам відкриває дороги,

А ми губимо їх у смітті суєти.

138

Я мудрістю вимірюю вагу своїх років,

І сам на себе я молитися не буду,

Пізнати б щедрість всіх материків

І принести добро земному люду.

139

Де розуму нема, там дурнів буде тьма.

Там мудрим маячня і суєта, й тюрма.

Там дурник мудрого за повідок трима,

І виходу з біди в державі тій нама.

140

Розтрощені шляхи ходулями сторіч,

Але хіба про них ітиме наша річ.

Про інше зовсім ми ведемо суперечки,

Що підлість у житті не варта добрих свіч.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ШАНОВНІ ПОСТРАЖДАЛІ МУЧЕНИКИ ЗА ВЛАСНІ ПРАВА

Володимир ГОНЧАРЕНКО ШАНОВНІ ПОСТРАЖДАЛІ МУЧЕНИКИ ЗА ВЛАСНІ ПРАВА Огляньтеся навколо: житлові будинки, адміністративні приміщення, фабрики і заводи – це все ті багатства, які створені Вашими руками, руками тих, кого зараз називають пенсіонерами, хто нині жебракує, хто виклянчує у влади копійки на прожиття. Цими багатствами сьогодні володіють бандюги, які називаються олігархами, можновладцями, елітою України. Це не еліта – це кровопивці. Бо коли б вони були людьми, то вони б давно вирішили наше питання. У нас немає влади для народу, зате є влада, яка захищає олігархів. Та замість цього вони накидають на нас ярмо тарифів, різних ОСББ, громад. Мовляв, свої проблеми вирішуйте самі. Не заважайте нам красти! Учора розглядали Закон про бюджет України. Майже 140 мільярдів передбачено виділити на армію. Прекрасно! Нам потрібна армія, яка б захищала Україну.. Але в першу чергу ця армія захищатиме інтереси влади, інтереси великої і малої буржуазії, їхні, награбовані в народу непомірно великі статки. Іде боротьба за переділ сфер впливу між великими олігархами. Воістину: „Пани б’ються, а в мужиків чуби тріщать”. Але я не почув, щоб хоч один мільярд було виділено на пенсіонерів. На поліпшення добробуту народу, на забезпечення конституційних прав простої людини. Не прозвучало жодного слова і на захист ошуканих вкладників кредитних спілок. Хоч Верховна Рада України причетна до цього злочину безпосередньо, прийнявши свого часу Закон України „Про кредитні спілки” і не забезпечила його відповідними гарантіями від пограбування різного роду авантюристами. Таким чином дала можливість шахраям створювати кредитні спілки, як фінансові піраміди і в такий спосіб пограбувати в основному пенсіонерів, дітей війни, пристарілих людей, малоімущих, яких запевняли на всіх провладних рівнях, що це велике благо, яке дасть можливість поліпшити життя простого народу, сприятиме зростанню його добробуту. Та виявилося це черговою брехнею, черговим обманом людей. Це стало трагедією українців. І ніхто за це не відповів і не збирається відповідати. А тепер Верховна Рада ще й знущається над постраждалими. Ігнорує Зверненнями обласних Рад, в тому числі і Черкаської, які просять врегулювати це питання, прийнявши відповідний Закон, який би забезпечив конституційне право постраждалих громадян України ст. 56 Конституції України та ст. 1177 Цивільного кодексу України щодо відшкодування державою завданої шкоди людям. Виникає питання: доки ж такий законодавчий орган, як Верховна Рада України, буде байдужим до громадян України, доки ж „народні обранці” ігноруватимуть конституційними правами людей, доки ж для них Конституція України буде пустим папірцем, який можна дотримуватися і спотворювати? Ось читаємо відповідь Верховної Ради України ще від 3 жовтня 2011 року: „Питання захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, ефективного поновлення їх прав, своєчасного відшкодування шкоди, заподіяної вчиненим злочином, як свідчать результати аналізу законодавства та практики його застосування, залишається надзвичайно актуальним. Безумовно, за загальнм правилом, відшкодувати потерпілому шкоду, заподіяну злочином, повинен заподіювач шкоди. Разом із тим, держава зобов’язується встановити винного і притягнути його до відповідальності, одночасно вживши заходи для забезпечення відшкодування шкоди. У разі невиконання своїх обов’язків, держава цілком виправдано зобов’язується відшкодувати шкоду потерпілому, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або ящо вона є неплатоспроможною”. Такі відповіді ми отримували і з інших вищих інстанцій, в тому числі і від Уповноваженого у Верховній Раді України з прав людини. З того часу минуло 5 років. А щось змінилося? Нинішня влада, яка вже існує два з половиною роки, навіть таких відповідей не дає, а пересилає наші листи другорядним особам, які не вміють навіть обґрунтованої відповіді дати. Ми з Вами зверталися з відкритими листами (особисто) до Президента України Порошенка, до Прем’єр–Міністра Гройсмана, до Голови Верховної Ради Парубія, до Генерального Прокурора України Луценка. Та їм не до народу. Вони зайняті своїми справами. А олігархи як грабували Україну, так і продовжують грабувати. За вісім років жодна справа, пов’язана із злочинами у кредитних спілках, не доведена до кінця, злочинці не покарані. Питання захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, ефективного поновлення їх прав, своєчасного відшкодування шкоди, не забезпечено. Не встановлено винних і не притягнуто їх до відповідальності. Не вжито заходів для забезпечення відшкодування шкоди. Держава не виконала своїх обов’язків і цілком виправдано зобов’язана відшкодувати шкоду потерпілим. Жоден із олігархів – ні Порошенко, ні Данилюк, ні Гройсман, ні Парубій не вийняли своїх мільярдів із офшорів і не кинули на поліпшення життя українців, пенсіонерів, малозабезпечених. То це такі наші великі патріоти? То чиї ж інтереси захищатиме наша армія, отримавши 140 мільярдів на переоснащення та модернізацію? Олігархів чи простих людей? Ми повинні бути патріотами України, виробляти у народу почуття національної ідеї з усе проникаючим гаслом: „Україна понад усе!”. А для цього потрібно, щоб кожен з нас, а надто керівники держави навчилися поважати український народ, робити його заможним, а Україну процвітаючою країною, використовуючи для цього унікальні природні багатства, яких в жодній країні Європи та, напевне й у світі, немає. А це можливо тоді, коли держава буде постійно турбуватися про добробут народу, про захист його конституційних прав, про його високу мораль і культуру, мову, технічний розвиток, спираючись на передові, прогресивні технології. А де ж ті народні депутати, які представляють народ України у Верховній Раді? Вони вже давно повинні все покинути і вирішити питання відшкодування коштів потерпілим у кредитних спілках і давно закрити це питання. Та чомусь їх більше цікавить питання власної наживи, власних хоромів, тих палаців, про які Шевченко писав ”бодай ви терном поросли, щоб вас і люди не знайшли, щоб і не знали, де шукати”. Та їм тепер і Шевченко не потрібний. Про це свідчать катакомби, які залишилися від музично-драматичного театру, доречі збудованого ще в перші десятиліття після страхітливої війни. І пам’ятник Шевченку тоді ж встановили. А наші можновладці не те, що не можуть захистити від злочинців народ, а навіть зберегти те, що збудовано руками старших поколінь. Отже, потрібно, щоб наші депутати найближчим часом розробили і прийняли Закон, який би захистив конституційні права постраждалих у кредитних спілках, і допоміг повернути кошти, вкрадені злочинцями. Тож, борітеся, поборете! Нам Бог помагає! Та, чи нам Він помагає? Володимир Гончаренко, член Спілки журналістів України, голова ініціативної групи постраждалих вкладників у КС Черкащини 22 вересня 2016 року на мітингу біля облради в Черкасах.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ШАНОВНІ ПОСТРАЖДАЛІ МУЧЕНИКИ ЗА ВЛАСНІ ПРАВА Огляньтеся навколо: житлові будинки, адміністративні приміщення, фабрики і заводи – це все ті багатства, які створені Вашими руками, руками тих, кого зараз називають пенсіонерами, хто нині жебракує, хто виклянчує у влади копійки на прожиття. Цими багатствами сьогодні володіють бандюги, які називаються олігархами, можновладцями, елітою України. Це не еліта – це кровопивці. Бо коли б вони були людьми, то вони б давно вирішили наше питання. У нас немає влади для народу, зате є влада, яка захищає олігархів. Та замість цього вони накидають на нас ярмо тарифів, різних ОСББ, громад. Мовляв, свої проблеми вирішуйте самі. Не заважайте нам красти! Учора розглядали Закон про бюджет України. Майже 140 мільярдів передбачено виділити на армію. Прекрасно! Нам потрібна армія, яка б захищала Україну.. Але в першу чергу ця армія захищатиме інтереси влади, інтереси великої і малої буржуазії, їхні, награбовані в народу непомірно великі статки. Іде боротьба за переділ сфер впливу між великими олігархами. Воістину: „Пани б’ються, а в мужиків чуби тріщать”. Але я не почув, щоб хоч один мільярд було виділено на пенсіонерів. На поліпшення добробуту народу, на забезпечення конституційних прав простої людини. Не прозвучало жодного слова і на захист ошуканих вкладників кредитних спілок. Хоч Верховна Рада України причетна до цього злочину безпосередньо, прийнявши свого часу Закон України „Про кредитні спілки” і не забезпечила його відповідними гарантіями від пограбування різного роду авантюристами. Таким чином дала можливість шахраям створювати кредитні спілки, як фінансові піраміди і в такий спосіб пограбувати в основному пенсіонерів, дітей війни, пристарілих людей, малоімущих, яких запевняли на всіх провладних рівнях, що це велике благо, яке дасть можливість поліпшити життя простого народу, сприятиме зростанню його добробуту. Та виявилося це черговою брехнею, черговим обманом людей. Це стало трагедією українців. І ніхто за це не відповів і не збирається відповідати. А тепер Верховна Рада ще й знущається над постраждалими. Ігнорує Зверненнями обласних Рад, в тому числі і Черкаської, які просять врегулювати це питання, прийнявши відповідний Закон, який би забезпечив конституційне право постраждалих громадян України ст. 56 Конституції України та ст. 1177 Цивільного кодексу України щодо відшкодування державою завданої шкоди людям. Виникає питання: доки ж такий законодавчий орган, як Верховна Рада України, буде байдужим до громадян України, доки ж „народні обранці” ігноруватимуть конституційними правами людей, доки ж для них Конституція України буде пустим папірцем, який можна дотримуватися і спотворювати? Ось читаємо відповідь Верховної Ради України ще від 3 жовтня 2011 року: „Питання захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, ефективного поновлення їх прав, своєчасного відшкодування шкоди, заподіяної вчиненим злочином, як свідчать результати аналізу законодавства та практики його застосування, залишається надзвичайно актуальним. Безумовно, за загальнм правилом, відшкодувати потерпілому шкоду, заподіяну злочином, повинен заподіювач шкоди. Разом із тим, держава зобов’язується встановити винного і притягнути його до відповідальності, одночасно вживши заходи для забезпечення відшкодування шкоди. У разі невиконання своїх обов’язків, держава цілком виправдано зобов’язується відшкодувати шкоду потерпілому, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або ящо вона є неплатоспроможною”. Такі відповіді ми отримували і з інших вищих інстанцій, в тому числі і від Уповноваженого у Верховній Раді України з прав людини. З того часу минуло 5 років. А щось змінилося? Нинішня влада, яка вже існує два з половиною роки, навіть таких відповідей не дає, а пересилає наші листи другорядним особам, які не вміють навіть обґрунтованої відповіді дати. Ми з Вами зверталися з відкритими листами (особисто) до Президента України Порошенка, до Прем’єр–Міністра Гройсмана, до Голови Верховної Ради Парубія, до Генерального Прокурора України Луценка. Та їм не до народу. Вони зайняті своїми справами. А олігархи як грабували Україну, так і продовжують грабувати. За вісім років жодна справа, пов’язана із злочинами у кредитних спілках, не доведена до кінця, злочинці не покарані. Питання захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, ефективного поновлення їх прав, своєчасного відшкодування шкоди, не забезпечено. Не встановлено винних і не притягнуто їх до відповідальності. Не вжито заходів для забезпечення відшкодування шкоди. Держава не виконала своїх обов’язків і цілком виправдано зобов’язана відшкодувати шкоду потерпілим. Жоден із олігархів – ні Порошенко, ні Данилюк, ні Гройсман, ні Парубій не вийняли своїх мільярдів із офшорів і не кинули на поліпшення життя українців, пенсіонерів, малозабезпечених. То це такі наші великі патріоти? То чиї ж інтереси захищатиме наша армія, отримавши 140 мільярдів на переоснащення та модернізацію? Олігархів чи простих людей? Ми повинні бути патріотами України, виробляти у народу почуття національної ідеї з усе проникаючим гаслом: „Україна понад усе!”. А для цього потрібно, щоб кожен з нас, а надто керівники держави навчилися поважати український народ, робити його заможним, а Україну процвітаючою країною, використовуючи для цього унікальні природні багатства, яких в жодній країні Європи та, напевне й у світі, немає. А це можливо тоді, коли держава буде постійно турбуватися про добробут народу, про захист його конституційних прав, про його високу мораль і культуру, мову, технічний розвиток, спираючись на передові, прогресивні технології. А де ж ті народні депутати, які представляють народ України у Верховній Раді? Вони вже давно повинні все покинути і вирішити питання відшкодування коштів потерпілим у кредитних спілках і давно закрити це питання. Та чомусь їх більше цікавить питання власної наживи, власних хоромів, тих палаців, про які Шевченко писав ”бодай ви терном поросли, щоб вас і люди не знайшли, щоб і не знали, де шукати”. Та їм тепер і Шевченко не потрібний. Про це свідчать катакомби, які залишилися від музично-драматичного театру, доречі збудованого ще в перші десятиліття після страхітливої війни. І пам’ятник Шевченку тоді ж встановили. А наші можновладці не те, що не можуть захистити від злочинців народ, а навіть зберегти те, що збудовано руками старших поколінь. Отже, потрібно, щоб наші депутати найближчим часом розробили і прийняли Закон, який би захистив конституційні права постраждалих у кредитних спілках, і допоміг повернути кошти, вкрадені злочинцями. Тож, борітеся, поборете! Нам Бог помагає! Та, чи нам Він помагає? Володимир Гончаренко, член Спілки журналістів України, голова ініціативної групи постраждалих вкладників у КС Черкащини 22 вересня 2016 року на мітингу біля облради в Черкасах.

ПОСЛАННЯ ВСІМ УКРАЇНЦЯМ В УКРАЇНІ І НЕ В УКРАЇНІ ПРОЖИВАЮЧИМ!

ПОСЛАННЯ ВСІМ УКРАЇНЦЯМ В УКРАЇНІ І НЕ В УКРАЇНІ ПРОЖИВАЮЧИМ!

РІДНІ МОЇ УКРАЇНЦІ!

 Українці мої близькі і далекі. Господом Богом прошу - любіть свою землю, свій народ, свої поля, ріки і води. Любіть Україну так, щоб вам заздрили інші народи.

Любіть Україну, бо тут ваше коріння. Бо ви невіддільні від ваших батьків, дідів і прадідів. Бо тут ваша історія, ваша велич і слава. Любіть її всім серцем, всіма клітинками своєї душі. Хай навіки проростуть у вашому серці українські тополі, чебреці і м’ята. Будять ваш розум, ваше серце і вашу уяву не тільки соловейки у вишневих садках, а й те багатство людських душ, які роблять дану територію рідною Батьківщиною, за яку люди не жаліють навіть свого життя.

Любіть Україну палко і незборимо! Але не тільки природні багатства хай радують вашу душу. Пам’ятайте, що ви прийшли на цю землю, щоб не лише милуватися красою цієї щедрої землі. Ви прийшли, щоб примножувати її красу, її природні багатства, піднімати економіку, множити матеріальні і духовні скарби.

Любіть українську мову, як джерело ваших духовних багатств, любіть українську пісню, як струни вашого натхнення, любіть народну творчість, бо вона вас врятує від історичного забуття і моральної тліні.

Ви прийшли, щоб кожен з вас мав задоволення тут жити і творити для цієї землі, для рідного народу. Бо ви є його часточка, його небесна зоря, його невичерпна мудрість. Ви прийшли, щоб своєю працею примножувати добробут, робити багатшим кожного з нас.

Тільки від вашої праці, від вашої мудрості, від вашої душевної краси залежить благополуччя і щастя всіх українців.

Будьте горді за Україну, за її народ, за свій рід, як і за самих себе. Будьте щасливими в праці, будьте щасливими в доброті, будьте щасливими в дружбі.

Хай могутньою і неділимою, щасливою і заможною, добродійною і щедрою буде Україна і ви будете вічними в ній!

Володимир Гончаренко

Володимир ГОНЧАРЕНКО БАГАЧАМ НА ПАМ’ЯТЬ

Володимир ГОНЧАРЕНКО

БАГАЧАМ НА ПАМЯТЬ

Я ненавиджу багачів орду.

Несуть вони неправду і біду.

На півдорозі, може, упаду.

Та у прислужники до них я не піду.

Нам не потрібна їхня маєта,

Примарна біля грошей суєта.

Нечесність і продажність, і злоба,

За кусень ласий вічна боротьба.

Вони нас ненавидять на Землі,

Хоч ми життя земного ковалі.

З душі у них не вичерпать багно:

Вони – не люди, знаєм це давно.

Вони – не люди. Звірі – ці круті.

Хоч наші душі й справді золоті,

Та як нам їх позбутися в житті,

Як з ними наші сходяться путі?

Земля одна. Та гірко жити знов,

Бо звірі ці останню п’ють з нас кров.

І ділять все на цій святій Землі,

Хоч ми на ній одвічні ковалі.

І знову з ними вічна боротьба.

Що з того толку, що кричать: „Ганьба!”

Що з того толку, як не маєм права,

Бо в їх липких руках уся держава.

Щоб видовбать із їхніх душ підлоту,

До Бога я пішов би на роботу.

Я б їхні душі швидко переплавив,

Й на праведні шляхи наставив.

Чи дорого це коштує Богам?

Про це дізнатись важко буде нам.

Бо Вищі там чаклують кожну мить,

Нам все життя доводиться ж терпіть.

Нам все життя доводиться чекать,

І бачити цю ненасину, підлу рать.

Де ж ви, найсправедливіші Боги,

Коли ж відкриєте нам щастя береги?

Нема землі, яка б нас берегла,

Яка б нам щастя й радість принесла.

Ми ж гнемося, бо треба жить сім’ї.

А їм нас нищить помагають холуї.

Народ, як рана. Знищений у прах.

Куркуль новітній бродить по полях.

Лікарні, школи, клуби втратило село,

Зникають села ­ ніби й не було.

Куркульська морда підло веселиться,

Бо хто посміє з ними зараз биться?

Через тарифи все панам віддай,

А сам хоч ляж та й тихо помирай.

Лише співай „Не вмерла Україна”,

Хоч з неї залишилась лиш руїна.

Володимир ГОНЧАРЕНКО ТРИМАЙТЕСЯ, ХТО ДУХОМ ЩЕ НЕ ВПАВ!

Володимир ГОНЧАРЕНКО
ТРИМАЙТЕСЯ, ХТО ДУХОМ ЩЕ НЕ ВПАВ!

БАГАЧАМ НА ПАМ’ЯТЬ

Я ненавиджу багачів орду.

Несуть вони неправду і біду.

На півдорозі, може, пропаду.

Та у прислужники до них я  не піду.

Нам не потрібна їхня маєта,

Примарна біля грошей суєта.

Нечесність і продажність, і злоба,

За кусень ласий вічна боротьба.

Вони нас ненавидять на Землі,

Хоч ми життя земного ковалі.

З душі у них не вичерпать багно:

Вони – не люди, знаєм це давно.

Вони – не люди. Звірі – ці круті.

Хоч наші душі й справді золоті,

Та як нам їх позбутися в житті,

Як з ними наші сходяться путі?

Земля одна. Та гірко жити знов,

Бо звірі ці останню п’ють з нас кров.

І ділять все на цій святій Землі,

Хоч ми на ній одвічні ковалі.

І знову з ними вічна боротьба.

Що з того толку, що кричать: „Ганьба!”

Що з того толку, як не маєм права,

Бо в їх липких руках уся держава.

Щоб видовбать із їхніх душ підлоту,

До Бога я пішов би на роботу.

Я б їхні душі швидко переплавив,

Й на праведні шляхи наставив.

Чи дорого це коштує Богам?

Про це дізнатись важко буде нам.

Бо Вищі там чаклують кожну мить,

Нам все життя доводиться ж терпіть.

Нам все життя доводиться чекать,

І бачити цю ненасину, підлу рать.

Де ж ви, найсправедливіші Боги,

Коли ж відкриєте нам щастя береги?

Нема землі, яка б нас берегла,

Яка б нам щастя й радість принесла.

Ми ж гнемося, бо треба жить сім’ї.

А їм нас нищить помагають холуї.

Народ, як рана. Знищений у прах.

Куркуль новітній бродить по полях.

Лікарні, школи, клуби втратило село,

Зникають села ­ ніби й не було.

Куркульська морда підло веселиться,

Бо хто посміє з ними зараз биться?

Через тарифи все панам віддай,

А сам хоч ляж та й тихо помирай.

Лише співай „Не вмерла Україна”,

Хоч з неї залишилась лиш руїна.

Володимир Гончаренко БАГАЧАМ НА ПАМ’ЯТЬ

Володимир Гончаренко

БАГАЧАМ НА ПАМ’ЯТЬ

Я ненавиджу багачів орду.

Несуть вони неправду і біду.

На півдорозі, може, пропаду.

Та у прислужники до них я  не піду.

Нам не потрібна їхня маєта,

Примарна біля грошей суєта.

Нечесність і продажність, і злоба,

За кусень ласий вічна боротьба.

Вони нас ненавидять на Землі,

Хоч ми життя земного ковалі.

З душі у них не вичерпать багно:

Вони – не люди, знаєм це давно.

Вони – не люди. Звірі – ці круті.

Хоч наші душі й справді золоті,

Та як нам їх позбутися в житті,

Як з ними наші сходяться путі?

Земля одна. Гіркий у нас кусок.

Та звірі ці останній вип’ють сок.

Розділять все на цій святій Землі,

Хоч ми на ній одвічні ковалі.

І знову з ними вічна боротьба.

Що з того толку, що кричать: „Ганьба!”

Що з того толку, як не маєм права,

Бо в їх липких руках уся держава.

Щоб видовбать із їхніх душ підлоту,

До Бога я пішов би на роботу.

Я б їхні душі швидко переплавив,

Й на праведні шляхи наставив.

Чи дорого це коштує Богам?

Про це дізнатись важко буде нам.

Бо Вищі там чаклують кожну мить,

Нам все життя доводиться ж терпіть.

Нам все життя доводиться чекать,

І бачити цю ненасину, підлу рать.

Де ви, найсправедливіші Боги,

Коли ж відкриєте нам щастя береги?